Історія створення породи

Доктор Антоніо та Августин Норес Мартінез,
та їх Аргентинський дог

Більшість порід були створені після сотні років еволюції та тривалої селекції багатьма заводчиками. Проте, існує декілька порід, що завдячують своїм існуванням лише двом людям.

Доктор Антоніо та Августин Норес Мартінез на полюванні

 «Щоб запропонувати ідею, ви повинні змиритися з фактом, що ви будете повністю огорнуті нею, тому що пристрасть – це двигун, це рушійна сила ідеї. Ідеї народжені без пристрасті – народжуються мертвими»  - доктор Антоніо Норес Мартінез.

КРАЇНА ГАУЧОС

У 1516 році Іспанські переселенці прибули до берегів частини Південної Америки, яку сьогодні ми знаємо, як Аргентину. Колоністи заснували декілька поселень, але їм не давали спокою місцеві племена. На протязі 17-18 століття Іспанія приділяла мало уваги Аргентині – грунт був мало придатний для землеробства, а місцеві жителі відмовилися працювати на іспанців. Розвиток цієї частини Південної Америки був повільним.  Зростав опір проти іспанської тиранії та розросталося полум’я незалежності.

19 століття було часом Гаучо (ковбої), які виступали проти Юніоністів, та виникав великий контраст між міською та сільською місцевістю. Війна між містами та селами тривала не одне десятиліття. Президенти приходили та йшли, а американський вплив набирав все більшого значення у Аргентині.

Протягом Першої Світової війни Аргентина була нейтральною країною, але у 1918 році вона зіткнулася з економічною кризою. Один президент слідував за іншим – більшість з них була диктаторами -  і країною керували генерали армії. Саме у цьому місці та оточені народилися брати Мартінези – у 1907 та 1908 році відповідно. Їх батько Антоніо Мартінез старший – був лікарем і їх сім’я належала до приналежного класу.

Антоніо старший та його дружина Ізабель Мартінез Берроетаран Мартінда захоплювалися мисливством та обожнювали собак. Одною з улюблених порід подружжя була Perro de Pelea Cordobes (Бійцівська собака Кордоби). Їх захоплювала сила та мужність цієї собаки, але було важко не погодитися, що Кордобська собака була не придатна для полювання на велику дичину, тому що бажання битися між собою в них було вищим за мисливський інстинкт. Думки батьків вплинули на подальші дії Антоніо-молодшого та Августина.

(Зліва) Vieja Perro de Pelea Cordobes - стара бойова собака Кордоби - сфотографована у 1905 році. Ця порода також була відома, як Кордобський дог.

(Праворуч) Алано, або Іспанський дог, зображений у 1900 році.

АРГЕНТИНСЬКИЙ ДОГ

У 1925 році, підліток Антоніо зробив перший крок для втілення своєї мрії - створені собаки, яка б підійшла для полювання на великого звіра, яка крім того, була б чудовим членом родини. Родина та друзі підтримали братів та їх батько найняв людину, яка доглядатиме за собаками у розпліднику. Брати витрачали усі свої кишенькові гроші та збереження на втілення своєї мрії.

Антоніо складав плани та втілював їх, Августин був його вірним прихильником та просував ідею створення породи, робив усе можливе для національного та міжнародного визнання їх праці.

Perro de Pelea Cordobes

У книзі “The real history of El Dogo Argentino” є лист написаний Августином після смерті його брата – «Я все ще пам’ятаю, ніби все відбувалося вчора… день, коли мій брат Антоніо сказав мені вперше про свою ідею та наміри у використанні собаки відомої як Viejo Perro de Pelea Cordobes (Old Fighting Dog from Cordoba), як основу для створення породи. Ця собака була нащадком Іспанських Мастифів, привезених американськи колоністами, змішаних з Бультер’єрами та іншими місцевими бійцівськими породами. Ідея полягала у тому, щоб використати екстраординарну сміливість та бойовий дух цих собак, як основу, додаючи інші породи, які можуть додати їм зріст, хороше чуття нюху, швидкість, мисливський інстинкт, і перш за все, усуне агресію до собі подібних, яка унеможливлювала полювання у зграї. Ми хотіли, щоб вони були доброзичливими та були здатними вільно жити у родині, та маєтках з іншими собаками, зберігаючи велику мужність первісної породи, направляючи її у потрібне русло – полювання на велику дичину та захист від великих хижаків.»

МОНТЕРІЯ КРІОЛЛА

Щоб зрозуміти, чому Антоніо вирішив створити нову породу, ми повинні повернутися назад, у сільську місцевість Аргентини  кінця 19го століття – початку 20го століття. У 1908 році, місцевий уряд імпортував диких кабанів (мабуть чорних російських/ Європейських кабанів) для полювання. Їх кількість, яка жила в безпеці за огорожею мисливських угідь, була під контролем. Однак, коли власники угідь потрапили у фінансові труднощі, перестали доглядати за цілісністю огорожі, кабани швидко поширилися на великій території та почали схрещуватися з домашніми свинями по всій країні. Кабани стали справжньою чумою, яка знищувала сади та врожаї. В результаті – Monteria Criolla – традиційне полювання, знову стало популярним.  

Мисливець та власник Дого, доктор Карло Марі описує Monteria Criolla, як «Ловлю та вбивство великого звіра, ворога сільського господарства та скотарства в їх природньому середовищі, за допомогою вправності мисливця, натренованого собаки та леза мисливського ножа».

Насправді, Monteria Criolla була спадщиною середньовіччя, коли дворяни на конях, у супроводі зграї собак, озброєні ножами та списами полювали на кабанів. Собаки наздоганяли та атакували здобич, а мисливці її добивали.

ДВОКРАТНИЙ ГОЛ

Карлос Марі також писав про собак, яких використовували у полюванні;  мисливські угіддя Аргентини були настільки великими та різноманітними, що у полюванні використовували декілька порід собак та в кожної було своє завдання – собака, яка йде по запаху, борзі, собаки, які йдуть по сліду, та ін. Мисливці були не задоволені існуючими породами, які були занадто агресивними та їм не вистачало мисливської пристрасті, або були не достатньо сильними, щоб йти у бій з дикими тваринами.

Змалку, Антоніо був пристрасним мисливцем на велику дичину і великим любителем собак. Як і інші, він дійшов висновку, що в країні не вистарчає  відповідної собаки для полювання на велику дичину, таку як пума, ягуар та дикий кабан.

Зліва - Боксер, Посередині - Бультер'єр, Праворуч - Англійський Бульдог

Худ. Річард Стребель, 1904 р.

Однак існувала ще одна причина, для створення Dogo Argentino. Ставки на собачі бої були дуже популярними, а дохід величезним. Власники розповідали з гордістю про своїх «бойових собак-чемпіонів»  і собачі бої були формою публічної розваги.  Заборона собачих боїв на початку 20го століття означала кінець для найпопулярнішої породи бійцівських собак - the Perro de Pelea Cordobes.

Одним з принципів Антоніо  було не дати зникнути цій старій породі бійцівських собак з аргентинського міста Кордоби. Ще юнаком, Антоніо спостерігав за цими собаками в ямах для боїв і захоплювався їх силою. Йому потрібна була ця порода через її витривалість і безстрашність, але йому стояла на заваді їх марна агресія. Його метою було врятувати породу від вимирання при створенні нової національної робочої породи.

Ще одною причиною використання Перро де Пелеа було те, що вони були нащадками Філа і Преса 16го століття, завезених в Аргентину іспанськими переселенцями, а ті, в свою чергу, походили від Перро де Преса Мальоркин, Мастіно Еспаньйол, та нині вимерлого Алано.  

У 19му столітті, іммігранти привезли в Аргентину своїх бульдогів, бультер’єрів та боксерів та почалося їх навмисне схрещування з Перро де Пелеа. Кордобес був типічним молосом та був визнаним у Аргентині, як чистопородна собака.

Завдання Антоніо та Авсгустина полягало у тому, щоб відібрати найкращих представників для подальшої племінної роботи. Вони прагнули вивести «веселу, щиру, скромну та доброзичливу собаку, яка не буде багато гавкати, буде впевнена у своїй силі.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА СЕЛЕКЦІЙНА ПРОГРАМА

Брати почали їх селекційну програму у 1926 році з 10 сук Перро де Пелеа. Вони узгодили план розведення та точно знали, що вони хочуть отримати: Антоніо хотів отримати тихого мисливця « з гострим чуттям нюху, який буде здатен, після довгого переслідування звіра, незалежно від погодних умов, без страху вступити в бій та затримати здобіч.» Також він хотів, щоб він був «вірним та нездоланним захисником тих, кого він любить» (стандарт FCI). Також, було не менш важливим, щоб забарвлення нової породи було білим, щоб мисливець міг легко відрізнити собаку від дичини під час полювання.

Їх робота сильно ускладнювалась, через те, що було дуже важко боротися з вродженою агресією в собак, які вони взяли за основу свого розведення. Та брати не опускали руки, впевнено йдучи вперед до своєї цілі.

Першим кроком Антоніо було покращення нюху, для цього він використав пойнтерів, привезених з Франції. Німецький дог (арлекін) додав зросту, а Бультер’єр сприяв появі білого забарвлення шерсті. Нажаль, брати стикнулися з деякими невдачами; кілька собак виявилися глухими, спадок, який дістався їм від бультер’єрів (глухота досі зустрічається у Аргентинських догів).

Зліва - Пойнтер, Річард Стребель 1904 р.,  Праворуч - Німецький дог,  Річард Стребель, 1905 р.

Наступним кроком було влиття крові Бордоського дога та Англійського бульдога для створення більш потужних щелеп у майбутнього Дого. Боксер додав кмітливості та доброго темпераменту. Є згадки в декількох авторів, що була влита кров Іспанського мастифу, проте це не зовсім так. Іспанський мастиф був предком Перро де Пелеа.

Останнім, але не менш важливим, було влиття крові Ірландського вовкодава та Піренейської  гірської собаки, що сприяло спокійному характеру, силі, швидкості, міцній тілобудові та білій шерсті. Однак Піренейська гірська собака також принесла з собою деякі проблеми: довгу шерсть та прибулі пальці.

Зліва - Піренейська Гірська собака, Ніна Скот-Ланглі 1934-5,  Праворуч - Ірландський вовкодав - 1889 р.

ОКРЕМА ПОРОДА

Ми повинні брати до уваги, що у 1920х, Пойнтери, Німецькі доги, Бульдоги та інші породи, які були використані у створені Аргентинського дога, значно відрізнялися від тих собак, яких ми звикли бачити сьогодні. Боксер виглядав, як «собаки для травлі бика», а Німецький дог, який раніше був мисливською собакою на великого звіра –  був значно коротшим у спині. Обидві породи були згадані, як ті, які найбільше вплинули на створення Аргентинського дога.

Це може здатися дивним, що Антоніо використав таку велику кількість різних порід, але його план був розумним і добре продуманим. Насправді, Антоніо схрещував предків  Perro de Pelea Cordobés з сучасним Кордобес. Практично кожна порода, яку використав Антоніо, була Молосом  або собакою мастиф-типу.

Після більш ніж 20ти років, Дого був визнаний окремою породою, не надто тісно пов’язаною з агресивною Кордобес. Але, якщо бути чесними, ззовні, Аргентинський дог все ще був дуже подібним до старої бойової собаки Кордоби.

АРАУКАНА ТА ГУАРІНІ

З початку, щоб уникнути інбридингу, чи надто близького лінійного розведення, Антоніо розробив дві абсолютно різні родини, «Араукана» та «Гуаріні», названі на честь племен у Чилі та Парагваї.

Свого часу, брати утримували близько 30 сук власного розведення, але само собою не мали змоги залишити усіх цуценят собі. Велика кількість з них йшла до мисливців, щоб мати змогу перевірити їх робочі якості. Багатьох цуциків забирали родичі та друзі.

Лише брати знали деталі родоводів собак, адреси власників та інше. Вони відслідковували всю породу. Крім глухоти, довгої шерсті та прибулих пальців, у породі було ще декілька проблем. Свого часу, Аргентинський дог був відомий як «тіло без голови».

У 1928 році, невдовзі після початку розведення, Антоніо написав перший стандарт породи та намалював ескізи його ідеалу Дого. Багато років потому, він порівнював свій стандарт з ескізами з результатом своєї праці. У 1947 році, цей опис породи було опубліковано в журналі «Diana»;  пізніше Августин доповнив цей стандарт.

Також у 1947, порода була офіційно представлена у незвичному виді. У провінції Сан Луіз, Антоніо організував бій одної зі своїх собак з диким кабаном та пумою. Собака була єдиною, хто вижив у цьому поєдинку і гордий Антоніо був сфотографований зі своєю здобиччю.

ПОЛІТИЧНИЙ В'ЯЗЕНЬ

Антоніо був відомим і поважним лікарем, миролюбною людиною. Протягом багатьох років він був професором у Університеті Кордоби. На жаль, він не побачив реалізації свої мрії – національно визнаної породи. 2 грудня 1956 року Антоніо був вбитий під час полювання на птаха. Він був у супроводі свого друга, який також був вбитий. Причина цього злочину досі не відома, можливо це було пограбування, яке вийшло з-під контролю.

Тим часом, ситуація в Аргентині продовжувала бути бурхливою; Хуан Перон був при владі, але після його заслання у 1955 році, ситуація не покращилася. Августин потрапив у в’язницю, як політичний в’язень та не був допущений до похорону свого брата, не кажучи вже про те, щоб мати змогу керувати розплідником та доглядати за собаками. Власники Аргентинських догів позбулися своїх собак, щоб не мати нічого спільного з політичним в’язнем.

Після його звільнення з в’язниці, Августин був змушений почати все з початку. Це було періодом, коли більшість аргентинців розводилися під приставкою “Del Chubut”. Ми точно не знаємо, як Августин зумів перезапустити породу.  Однак ми знаємо, що він не починав селекцію з початку, як це зробив Антоніо, а все ж таки зміг віднайти стільки чистокровних Аргентинців, наскільки це було можливо, щоб відновити їх розведення.

БРАТ ТВОРЦЯ

Августин перевіз розплідник з Кордоби у центр Аргентини, у Ескель, маленьке містечко у Патагонії. Після його кар’єри, як юриста він став послом у Канаді. Ця посада дала йому можливість подорожувати по світу. Він рекламував породу та дарував собак любителям. Мисливці з різних куточків світу були запрошені на полювання на великого звіра в Аргентині, з участю аргентинців. Августин також займався національним та міжнародним визнанням породи.

Голландський принц Бернард  Ліппе-Бістерфельд, чоловік Королеви Юліанни, був одним з перших у Європі, хто отримав, як подарунок, декількох Аргентинців. Вони не прибули до Голландії, так як принц планував полювати з ним у своїх угіддях у Африці.

У 1964, порода була офіційно визнана національною породою Кінологічним Клубом Аргентини (Federación Cinológica Argentina) та the Sociedad Rural Argentina, організацією, яка відкрила племінну книгу. Аргентинський дог був визнаний FCI у 1973 році, як «розумний, тихий, відважний мисливець».

Августин написав декілька книг про породу та гордо називав себе  «Hermano del Creador de la Raza», брат творця породи, всі заслуги віддаючи Антоніо.

«Я особисто був свідком жертв ,які приніс мій брат Антоніо  заради створення нової породи… був свідком його тривог, його прикрощів, його виснаження та його надій до втілення його мрії. Думаючи про нього та бачивши плід його зусиль, я просто не міг допустити, щоб його мрія, яка стала реальність, просто зникла. Тому, після його смерті, двадцять років тому, я продовжив його селекційну роботу. Порода хоч і було чітко визначене, але було ще багато праці попереду – добитися офіційного визнання, ведення генеалогічного реєстру та підтримувати породу згідно стандарту прописаного багато років тому, це було моєю місією».

Tepa Del Chubut

 Доктор Августин Норес Мартінез помер у 1978 році. Згідно інформації, на момент його смерті, було зареєстровано понад  1,100 Аргентинських догів у племінній книзі.

Day De Trevelin

СПАДОК АНТОНІО

Старші діти Антоніо – Родольфо, Абель, Марта та Беатріс – успадкували декілька його собак та забрали їх у маєток La Cocha,  на південь від міста Кордоба. Вони почали розведення, використовуючи собак із ліній Дель Чубут та Тоторал.  Саме тоді, вони заклали фундамент для кількох інших розплідників. У 1980х та 90х, діти Антоніо отримували допомогу від інших відомих розплідників, для оновлення крові у їх лінії розведення.

Primeros dogos - Перші Дого в розпліднику Антоніо та Августина

Сьогодні, донька Беатріс, Доктор Уліс д’Андреа Норес, досі глибоко пов’язана з розвитком породи, як і її дідусь. Розплідник, де ми можемо милуватися нащадками собак Антоніо під назвою «El criadero de dogo argentino de la familia del Doctor Antonio Nores Martínez» - ця сім’я і надалі тримає прапор.

Кожен, хто шукає Аргентинського дога, як собаку для виставок – буде розчарованим; робота з собакою, полювання – є головною умовою при придбанні цуценяти. У них є два робочі веб-сайти, які обов’язково потрібно відвідати: www.dogoargentinonores.com     та   www.noresdogo argentino.com.ar.

Автор статті: Ria Hörter

Переклад: Ірина Бушанська

 © 2015 - 2020

Dogo Argentino Club Ukraine